A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Гельмязівська громада
Черкаська область, Золотоніський район

Історична довідка

Історія Гельмязівщини

Історія Гельмязова сягає своїм корінням у давні часи. Найбільш сміливі історики відносять час появи тут перших поселень до XI ст. У селі виявлено  сліди укріпленого поселення києворуської доби. Перша вірогідна згадка про Гельмязів датується 1616 роком.  У історичних джерелах вказується, що цей населений пункт осаджений (загоном вояків волинського князя Острозького) “три роки тому”.

Французький інженер Г.Л. де Боплан позначив село на своїй знаменитій карті (40-ві рр. XVII ст.) під назвою “Єлмазов”.  Ще в 1638 р. утворилася Гельмязівська сотня Переяславського полку,  її козаки брали участь у буремних подіях Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. Від 1649 р. Гельмязів став військово-адміністративним центром однойменної сотні, до якої входили Безпальче, Богдани, Горбані, Жорнокльови, Каленики, Коврай, Нехайки, Підставки, Плешкані та Чопилки.

На 80-ті рр. XVIII ст. у Гельмязові було 674 двори з населенням 1800 мешканців. Жителі села активно займалися чумацьким промислом: валки чумаків ходили в Крим по сіль та рибу. У другій половині ХІХ ст. Гельмязів став волосним центром Золотоніського повіту. До складу цієї волості входило близько 15 населених пунктів. У 1900 р. у Гельмязові налічувалося 557 дворів із населенням 2640 жителів, а за переписом 1910 р. тут зафіксовано вже 1065 господарств, а кількість мешканців сягнула 5716 осіб.

Служба Божа правилася у трьох православних церквах та єврейському молитовному будинку. З-поміж усіх храмів найпомітнішою була кам'яна Троїцька церква – визначна пам’ятка архітектури першої половини ХІХ ст. Цей храм споруджений у 1836–1840 рр. у стилі класицизму за проектом відомого російського зодчого В. П. Стасова. Фінансування цієї святої будови здійснила місцева громада та меценат – гельмязівський козак-бджоляр Ф. Савенко.

За переписом середини 1920 рр., Гельмязів уже зафіксований як село з 1548 господарствами. Населення села досягло рекордної чисельності за всі роки його існування: 6886 жителів. Штучний голодомор 1932–1933 рр. мав жахливі наслідки: він спричинив мученицьку смерть понад 700 селян.

У роки Другої світової війни понад 1500 гельмязівців піднялося на боротьбу з ворогом, 523 не повернулося до рідних домівок. 270 юнаків та дівчат розділило трагічну долю “остарбайтерів”. Близько однієї тисячі фронтовиків було відзначено бойовими нагородами. Гельмязівець І. Г. Чорний за свої подвиги на фронтах війни удостоєний звання Героя Радянського Союзу, а кулеметник М. К. Андрієнко став повним кавалером ордена Слави.

Жителі села взяли досить активну участь у подіях революції Гідності. Близько 40 гельмязівців відстоювали незалежність України в сучасній війні з російськими агресорами на Сході країни. Мешканці села стали активними учасниками волонтерського руху.

Богдани – козацьке село, котре має більш ніж 350-річну історію. Уперше воно згадується в історичних документах 1666 р. На 1768 р. в селі налічувалося лише 50 хат, у 1787 р. в Богданах було 169 господарств із населенням 468 мешканців. Ця козацька осада належала до Гельмязівської сотні. За переписом 1900 р. у с. Богдани налічувалося 230 дворів із населенням 1469 жителів. У 1932 р. місцевий колгосп було занесено на “чорну дошку”. Це означало смертний вирок селу. Наслідки, як і в інших селах, були фатальними: у ті два голодні роки загинуло близько 586 жителів села, у відносних вимірах людські втрати від голоду були одними з найбільших у Гельмязівському районі: помер кожний третій селянин. Близько 27 богданівчан стали жертвами сталінських репресій.

У роки Другої світової війни 184 жителі Богданів піднялися на захист Вітчизни, 98 загинуло, в тому числі 28 були розстріляні окупантами. 77 богданівчан розділили долю “острабайтерів”. Мужність 74 воїнів було відзначено бойовими нагородами.

Броваркам понад 150 років, вони вперше згадуються як хутір у 1850 р., за переписом 1910 р. на цьому хуторі Гельмязівської волості було обліковано 21 двір, а проживало тут на той час лише 120 жителів. Голодомор 1932–1933 рр. обірвав життя майже третини броварківчан. У роки Другої Світової війни 60 селян вступили у двобій із загарбниками, 40 з них не повернулося до рідних домівок. Десятки спізнали нелегкої долі остарбайтерів. Сьогодні тут  налічується 156 дворів з населенням 289 жителів.

Каленики мають давню історію, котра сягає своїм корінням ще в добу Київської Русі. За селом розкидано чимало курганів. Дані археологічних досліджень та переконливі наукові аргументи свідчать про те, що в Х–ХІІІ ст. біля сучасного села існувало укріплене поселення. Вперше село  згадується в історичних документах  1622 р. Позначене село і на Боплановій карті (40-ві рр. ХVІІ ст.), але під перекрученою назвою “Кальнікі”. Козаки Калеників під стягами Гельмязівської сотні брали участь у подіях Національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. За результатами перепису 1910 р. у Калениках Гельмязівської волості налічувалося 288 дворів  з населенням 1451 мешканець. У 1932–1933 рр. Каленики накрило чорне крило штучного голодомору. Його жертвами стало близько 250 селян, загинув кожний 4-й.  Понад 120 калениківчан стали учасниками війни з нацизмом, понад 60 загинуло, 133 розділили тяжку долю “остарбайтерів”. Близько 90 осіб за мужність і героїзм на фронтах війни нагороджено орденами й медалями. У Калениках нині 227 дворів із населенням 483 мешканці. 6 калениківців узяли участь у протидії російській агресії на Сході. Село має давню історію, котра сягає своїм корінням ще в добу Київської Русі. За селом розкидано чимало курганів (майданів) – ймовірно, місць язичницьких жертвоприношень. Дані археологічних досліджень та переконливі наукові аргументи свідчать про те, що в Х–ХІІІ ст. біля сучасного села існувало городище (укріплене поселення). Археологами в 2015 р. тут виявлено унікальний артефакт – бронзовий дзвін вагою 23 кг. Разом із Пісоченом і Ташанню городище біля Калеників стало важливим опорним пунктом допоміжної Надсупійської лінії оборони. Ця богатирська застава зустрічала кочівників, коли вони проривали Надсулянську лінію оборони (Воїнь – Желни – Кизивер – Боромль). Боротьба з Диким степом стала основним змістом життя місцевих жителів. Городище було стерте з лиця землі під час монголо/татарської навали.

Коврай має майже 330-річну історію, перша згадка про цей населений пункт відноситься до 90-х років XVII ст.  У 1731 р. тут налічувалося 35 дворів, у 1780-ті рр. в селі було зафіксовано вже 145 дворів із населенням 481 мешканець. Геніальний Г.С. Сковорода працював у 1753–1759 рр. домашнім учителем у родині коврайського поміщика Томари, навчав і виховував його сина. За переписом 1910 р. у селі, яке належало до Гельмязівської волості, налічувалося 350 господарств, а населення становило 1982 мешканці. У 1920 р. Коврай став центром сільської ради (з 1923 р. Гельмязівського району). На середину 1920-х рр. в селі налічувалося 498 дворів із населенням 2654 жителі. Понад 500 коврайців стали учасниками Другої світової війни, 196 загинуло. За мужність і героїзм 160 жителів села були нагороджені бойовими відзнаками. Сьогодні у цьому населеному пункті налічується 368 дворів з населенням 630 жителів. У протидії російській агресії на Сході країни взяли участь 6 коврайчан.

Коврай Другий вперше згадується у 80-ті роки XVIII ст. Зокрема, в описах Київського намісництва зустрічаємо згадку про нього як про хутір. Пізніше в документах фіксуються такі сполучення “Коврай із Левадою”, “Левада при Ковраї”. На 1885 р. у “Леваді при Ковраї” налічувалося 106 дворів, де проживало 584 мешканці. З початком XX ст. населений пункт виступає вже в статусі села Гельмязівської волості і прибирає назву Коврай-Левада. За переписом 1910 р. у селі було зафіксовано 129 господарств, а населення становило 760 жителів. Кожний третій левадянин загинув голодною смертю у страшні 1932 – 1933 рр., в абсолютних вимірах кількість жертв голодомору сягнула за 300 осіб. 263 жителів села взяло участь у Другій світовій війні, 98 з них загинуло. У селі на сьогодні налічується 219 дворів з населенням 396 жителів.

Історія Підставок започаткована ще в ХVІІ ст., перша писемна згадка про нього відноситься до 1666 р., отже, йому вже понад 340 років. У козацькі часи Підставки належали до Гельмязівської сотні. На 80-ті роки ХVІІІ ст. тут налічувалося 185 дворів, а населення становило 567 мешканців. Згідно з переписом 1910 р. у Підставках, налічувалося 294 двори з населенням 1607 мешканців. У 1920 р. Підставки стали центром однойменної сільської ради Гельмязівського району. За переписом середини 1920-х рр. тут було 389 дворів із населенням 1916 жителів. У роки Другої світової війни в боротьбі з ворогом взяло участь понад  275 жителів, з них 152 загинуло. Бойова звитяга 160 жителів села була відзначена високими державними нагородами. У Підставках нині – 196 дворів з населенням 473 жителів. 4 підставківчани стали учасниками війни на Сході.

Історія Плешканів започаткована ще в козацьку добу, вік села – вже понад 350 років. Вперше воно згадується в “Переписних книгах 1666 р.” як “село Плешкановъ”. Плешканівський козацький курінь був складовою частиною Гельмязівської сотні Переяславського полку. На 80-ті рр. ХVІІІ ст. в “селе Плесканяхъ” налічувалося 154 двори з населенням 437 жителів, а в 1885 р. тут налічувалося вже 260 дворів і 1165 мешканців. У ХІХ – на поч. ХХ ст. Плешкані належали до Гельмязівської волості. За переписом 1910 р. у селі налічувалося 292 господарства, населення сягнуло 1636 жителів. За переписом середини 20-х років минулого століття у Плешканях, які тоді були центром сільської ради Гельмязівського району, налічувалося вже 418 дворів із населенням 2076 жителів. Чорне крило голодомору 1932–1933 рр. накрило Плешкані з особливою жорстокістю. У ті голодні роки село не долічилося кожного третього свого жителя, адже мученицькою смертю померло понад 720 жителів. 182 жителів села захищало Батьківщину в роки Другої світової війни, 115 загинуло. Понад 120 жителів села за мужність і героїзм на фронтах війни нагороджено бойовими відзнаками. У селі нині налічується 295 дворів із населенням 624 жителів. Шість плешканівчан узяли участь у відсічі російській агресії на Сході. У боях загинув В. О. Гага, мужність якого відзначена орденом “За мужність” 33го та 22го ст. (посмертно). На честь героя у селі проводиться відкритий обласний турнір з греко-римської боротьби.

(дані станом на 2018 рік)

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень