Шквара Вадим Анатолійович

Народився Вадим Анатолійович 8 квітня 1988 року, в чудовій люблячій молодій родині Ольги та Анатолія Шквари, в селі Гельмязів. В 1994 році пішов до першого класу Гельмязівської школи. Позаду школа, випускний в 2005 році. Музична школа, по класу хоровий спів. Та вже тоді були закладені перші глибокі почуття відданості, відповідальності, не лише за себе, а й за молодшого брата Максима.

А далі студентські роки в Київському університеті ринкових відносин. Здобувши освіту бакалавра йде виконувати свій громадянський обв’язок - служба в армії. Вже тоді отримує свою першу нагороду «Нагрудний знак з нагоди 15 річниці аеромобільних військ Збройних сил України», грамоти. Після демобілізації продовжує навчання та здобуває повну вищу освіту в 2011 році, за кваліфікацією «спеціаліст з фінансів».

Та перші провісники страшної біди вже були, в 2014 році... імперські фантазії московії принесли біду у наш дім. Так 24 лютого 2022 року, поставило крапку на такому світлому і далекому майбутньому. З перших днів повномаштабного наступу російської орди, Вадим, став активним учасником сільської самообони, за першим покликом допомагав у підготовці та відправці волонтерської допомоги, чергував на блок постах Гельмязова, в родинному домоволодінні організував цілу бригаду однодумців з ремонту автомобілів для військових ЗСУ. Та ось пролунав дзвінок, і вже на наступний день, навіть без офіційної повістки, 13 липня, Вадим бере до рук зброю, і йде боронити свою родину і Україну.

Вадим самостійно обрав підрозділ для служби, 5 Окрема штурмова бригада, бо саме там був давній армійський друг, побратим - Магдич Вадим, який до останнього був надійним плечем і підтримкою. Поранення роз’єднало фізично, але  морально і духовно побратимська підтримка залишається і до сьогодні рідним і батькам .

Після переведення в званні молодшого сержанта наш Герой стає командиром відділення управління 2 зенітної ракетної батареї зенітно- ракетної артилерійської дивізії військової частини А4010. Важкі воєнні будні вже стали звичними. Багато разів, Вадим, рятував життя своїх побратимів, а полеглих - проводжав «На щиті» до рідних домівок.

Так, напередодні своєї загибелі, рятує свого товариша з позивним «Ласточка».

Побратим «Ласточка» маючи художні здібності, наніс Вадиму, таке значуще та вирішальне у поверненні додому, татуювання. Саме по ньому «Док», в цивільному житті Діма Лузин, розпізнав тіло нашого воїна та зробив все, щоб повернути Вадима, до рідного Гельмязова, до батьківського дому. 28 грудня 2023 року Вадим загинув.